Saturday, 27 February 2021

Письма в редакцию

«Літопис» Самійла Величка – найвагоміша книга України 2020 року!
 
Цього року виповнюється 300 років, як Самійло Величко, канцелярист Війська Запорозького, «в сєлѣ Жуках, оуєzду Полтавского, року 1720», завершив свій труд, який він у тексті не раз називав «Гісторією».
Бог любить Україну! Тому провидіння через три століття в цілості пронесло цю працю, надовго заховавши її від ворогів, аби потім повернути «Літопис» з небуття, віддав його в руки небайдужих вчених і видавців. 
Це перше в історії повне видання обсягом 1016 сторінок було презентовано 14 жовтня 2020 року в Гетьманській резиденції – місті Батурині, наступного дня – в Києво-Могилянській академії, 16-го жовтня – в Інституті історії НАН України.
«Літопис», який розповідає про 100-річний період історії народу, звичайно, має бути виданий на гроші самого народу, і ніяк інакше. Партнери і добродійники цього проєкту, здійсненого Вірою Соловйовою і її видавництвом «Кліо», – не державні заклади. Це меценати, підприємці і приватні особи з Києва і Сан-Франциско, Львова та Дніпра, Одеси, Амерсфорта (Нідерланди), Харкова, Умані, Полтави, села Віта-Поштова і міста Чернігова, Житомира, Херсона, Коломиї, Козельця та іншіх місць. Від Кабельного заводу до Корпорації «Оболонь», від Фонду Катедр Українознавства (США) до родини Таїрових (Санкт-Петербург, РФ) ...
Професору Тетяні Таїровій-Яковлевій ми повинні бути особливо вдячними. 2007 року за підготовку і видання заснованої на новознайдених архівах книги «Мазепа» вона була удостоєна почесного звання «Берегиня Українського козацтва», 2008-го – Президент України Віктор Ющенко особисто вручив їй орден Княгині Ольги III ступеня. 
«Втрачений» рукопис Самійла Величка також знайшла в Санкт-Петербурзькому архіві вона.
Закінчу короткий монолог про набутий нами «Літопис» словами Валерія Смолія і Тетяни Таїрової-Яковлевої: «Створена канцеляристом Війська Запорозького «Історія» відображає особливості уявлень, ідей, цінностей та самоусвідомлення людей у часи козацької України; показує тодішнє розуміння політичних і соціальних процесів; використовує велику кількість документальних і наративних джерел, а також історіографічних праць; відтворює значний масив важливих для дослідників документів (оригіналів і копій); подає, цитує або переказує і критично коментує повідомлення козацьких літописців».

Радіє з усіма – Володимир Казарін

31.12.2020